сьогодні йшла вулицею і посміхалась, думала це через те, що сонце сліпить, я мружусь, але потім зрозуміла, що мені справді хочеться посміхатись це відбулося, коли йшла пішохідним переходом і зустрічна дівчина посміхалась у відповідь я зловила себе на посмішці як на чомусь неприродньому, що довелося замислитися про її природу я так звикла до того, що від посмішки в мене дуже мало тієї емоції посмішки, а більше гарольда, що стримує біль. ну того діда з мемів а учора я йшла ввечері містом і подумала, що відчуваю себе досить весело. ну якось справді весело, а не так, шо хочеться істерично посміятись зі скляними очима, бо так моя психіка вигрібає з ями я і забула, що ці зовнішні прояви можуть збігатися з внутрішніми, що те, як я виглядаю дорівнює тому, як я себе відчуваю зараз. дивовижна магія, якою я, здавалося, вже не вмію користуватися може і завтра знову розівчуся, натягну складний вираз писка, буду уявляти як розбиваюсь на машині під пісні смітс, хоча ще навіть не отримала права і хз чи взагалі зможу скласти цей іспит. ну і ніби вчилася водити для не для того, щоб роз‘їбатись ну або уявляю, як мене збиває машина — для цього права не потрібні. хоча і псувати комусь день не хочеться, може хтось так само як і я зараз перевинайшов посмішку і хоче цим подітися зі світом. а тут треба якусь чувіху відшкрібать від лобовухи тому хочеться вловити цей стан, навчитися його дублювати, а як це робити зараз — взагалі не їбу. тому просто фіксую, щоб не забувати, що існують і гарні дні фото з фотосесії, яку я геть несподівано виграла, закинувши 300 грн на збір. просто фіксую, щоб не забути, що такі милі підгони від рандомайзера і долі ще існують 📸 @alyona_lobanova
сьогодні йшла вулицею і посміхалась, думала це через те, що сонце сліпить, я мружусь, але потім зрозуміла, що мені справді хочеться посміхатись це відбулося, коли йшла пішохідним переходом і зустрічна дівчина посміхалась у відповідь я зловила себе на посмішці як на чомусь неприродньому, що довелося замислитися про її природу я так звикла до того, що від посмішки в мене дуже мало тієї емоції посмішки, а більше гарольда, що стримує біль. ну того діда з мемів а учора я йшла ввечері містом і подумала, що відчуваю себе досить весело. ну якось справді весело, а не так, шо хочеться істерично посміятись зі скляними очима, бо так моя психіка вигрібає з ями я і забула, що ці зовнішні прояви можуть збігатися з внутрішніми, що те, як я виглядаю дорівнює тому, як я себе відчуваю зараз. дивовижна магія, якою я, здавалося, вже не вмію користуватися може і завтра знову розівчуся, натягну складний вираз писка, буду уявляти як розбиваюсь на машині під пісні смітс, хоча ще навіть не отримала права і хз чи взагалі зможу скласти цей іспит. ну і ніби вчилася водити для не для того, щоб роз‘їбатись ну або уявляю, як мене збиває машина — для цього права не потрібні. хоча і псувати комусь день не хочеться, може хтось так само як і я зараз перевинайшов посмішку і хоче цим подітися зі світом. а тут треба якусь чувіху відшкрібать від лобовухи тому хочеться вловити цей стан, навчитися його дублювати, а як це робити зараз — взагалі не їбу. тому просто фіксую, щоб не забувати, що існують і гарні дні фото з фотосесії, яку я геть несподівано виграла, закинувши 300 грн на збір. просто фіксую, щоб не забути, що такі милі підгони від рандомайзера і долі ще існують 📸 @alyona_lobanova
сьогодні йшла вулицею і посміхалась, думала це через те, що сонце сліпить, я мружусь, але потім зрозуміла, що мені справді хочеться посміхатись це відбулося, коли йшла пішохідним переходом і зустрічна дівчина посміхалась у відповідь я зловила себе на посмішці як на чомусь неприродньому, що довелося замислитися про її природу я так звикла до того, що від посмішки в мене дуже мало тієї емоції посмішки, а більше гарольда, що стримує біль. ну того діда з мемів а учора я йшла ввечері містом і подумала, що відчуваю себе досить весело. ну якось справді весело, а не так, шо хочеться істерично посміятись зі скляними очима, бо так моя психіка вигрібає з ями я і забула, що ці зовнішні прояви можуть збігатися з внутрішніми, що те, як я виглядаю дорівнює тому, як я себе відчуваю зараз. дивовижна магія, якою я, здавалося, вже не вмію користуватися може і завтра знову розівчуся, натягну складний вираз писка, буду уявляти як розбиваюсь на машині під пісні смітс, хоча ще навіть не отримала права і хз чи взагалі зможу скласти цей іспит. ну і ніби вчилася водити для не для того, щоб роз‘їбатись ну або уявляю, як мене збиває машина — для цього права не потрібні. хоча і псувати комусь день не хочеться, може хтось так само як і я зараз перевинайшов посмішку і хоче цим подітися зі світом. а тут треба якусь чувіху відшкрібать від лобовухи тому хочеться вловити цей стан, навчитися його дублювати, а як це робити зараз — взагалі не їбу. тому просто фіксую, щоб не забувати, що існують і гарні дні фото з фотосесії, яку я геть несподівано виграла, закинувши 300 грн на збір. просто фіксую, щоб не забути, що такі милі підгони від рандомайзера і долі ще існують 📸 @alyona_lobanova
сьогодні йшла вулицею і посміхалась, думала це через те, що сонце сліпить, я мружусь, але потім зрозуміла, що мені справді хочеться посміхатись це відбулося, коли йшла пішохідним переходом і зустрічна дівчина посміхалась у відповідь я зловила себе на посмішці як на чомусь неприродньому, що довелося замислитися про її природу я так звикла до того, що від посмішки в мене дуже мало тієї емоції посмішки, а більше гарольда, що стримує біль. ну того діда з мемів а учора я йшла ввечері містом і подумала, що відчуваю себе досить весело. ну якось справді весело, а не так, шо хочеться істерично посміятись зі скляними очима, бо так моя психіка вигрібає з ями я і забула, що ці зовнішні прояви можуть збігатися з внутрішніми, що те, як я виглядаю дорівнює тому, як я себе відчуваю зараз. дивовижна магія, якою я, здавалося, вже не вмію користуватися може і завтра знову розівчуся, натягну складний вираз писка, буду уявляти як розбиваюсь на машині під пісні смітс, хоча ще навіть не отримала права і хз чи взагалі зможу скласти цей іспит. ну і ніби вчилася водити для не для того, щоб роз‘їбатись ну або уявляю, як мене збиває машина — для цього права не потрібні. хоча і псувати комусь день не хочеться, може хтось так само як і я зараз перевинайшов посмішку і хоче цим подітися зі світом. а тут треба якусь чувіху відшкрібать від лобовухи тому хочеться вловити цей стан, навчитися його дублювати, а як це робити зараз — взагалі не їбу. тому просто фіксую, щоб не забувати, що існують і гарні дні фото з фотосесії, яку я геть несподівано виграла, закинувши 300 грн на збір. просто фіксую, щоб не забути, що такі милі підгони від рандомайзера і долі ще існують 📸 @alyona_lobanova
сьогодні йшла вулицею і посміхалась, думала це через те, що сонце сліпить, я мружусь, але потім зрозуміла, що мені справді хочеться посміхатись це відбулося, коли йшла пішохідним переходом і зустрічна дівчина посміхалась у відповідь я зловила себе на посмішці як на чомусь неприродньому, що довелося замислитися про її природу я так звикла до того, що від посмішки в мене дуже мало тієї емоції посмішки, а більше гарольда, що стримує біль. ну того діда з мемів а учора я йшла ввечері містом і подумала, що відчуваю себе досить весело. ну якось справді весело, а не так, шо хочеться істерично посміятись зі скляними очима, бо так моя психіка вигрібає з ями я і забула, що ці зовнішні прояви можуть збігатися з внутрішніми, що те, як я виглядаю дорівнює тому, як я себе відчуваю зараз. дивовижна магія, якою я, здавалося, вже не вмію користуватися може і завтра знову розівчуся, натягну складний вираз писка, буду уявляти як розбиваюсь на машині під пісні смітс, хоча ще навіть не отримала права і хз чи взагалі зможу скласти цей іспит. ну і ніби вчилася водити для не для того, щоб роз‘їбатись ну або уявляю, як мене збиває машина — для цього права не потрібні. хоча і псувати комусь день не хочеться, може хтось так само як і я зараз перевинайшов посмішку і хоче цим подітися зі світом. а тут треба якусь чувіху відшкрібать від лобовухи тому хочеться вловити цей стан, навчитися його дублювати, а як це робити зараз — взагалі не їбу. тому просто фіксую, щоб не забувати, що існують і гарні дні фото з фотосесії, яку я геть несподівано виграла, закинувши 300 грн на збір. просто фіксую, щоб не забути, що такі милі підгони від рандомайзера і долі ще існують 📸 @alyona_lobanova
я сьогодні пішла розплести коси — отримала клоунську зачіску, яка, як здається мені, ще ніколи не пасувала так само, як будь-яка інша це вічна пастка моїх зачісок — вони (майже завжди) виглядають так, ніби я мала з ними народитися, але не виграла генетичну лотерею я би точно мала бути з рожевим/кудрявим/густим/тонким/коротким/довгим. просто з тим, шо зараз у мене на голові звісно вирядилась і не помила голову після розплетення я не просто так: ми ходили на Барбі це фільм, який допоміг мені зрозуміти хто я. я дивна барбі: помальована і у дивних прикидах. барбі, яка думає про смерть, і від цього втрачає можливість ходити на носочках і ця різноманітність барбі у фільмі дозволила мені зрозуміти: не усі ми в дитинстві любили ляльки у рожевих ідеальних прикидах, все одного хотілося помалювати волосся барбі у кольоровий і зробити їй одяг з вицвілих непотрібних шмоток хоча я порізала якось мамин золотий ланцюжок, щоб зробити барбі намисто але чи фарбувала я її фломастерами? чи шила одяг з усього? звісно така я і виросла, як ця барбі, дивна чувіха з крайнощами у вигляді золотого ланцюжка, який скріплений пластиліном на шиї, і рожевого плаття, яке змінює одежка, зшита з підручних матеріалів деякі барбі у мене і голомозими бували. і рідко з довгим волоссям (бля, згадала, шо це була одна і та сама 🥲) а чи асоцієте ви себе зі своїми барбі?
я сьогодні пішла розплести коси — отримала клоунську зачіску, яка, як здається мені, ще ніколи не пасувала так само, як будь-яка інша це вічна пастка моїх зачісок — вони (майже завжди) виглядають так, ніби я мала з ними народитися, але не виграла генетичну лотерею я би точно мала бути з рожевим/кудрявим/густим/тонким/коротким/довгим. просто з тим, шо зараз у мене на голові звісно вирядилась і не помила голову після розплетення я не просто так: ми ходили на Барбі це фільм, який допоміг мені зрозуміти хто я. я дивна барбі: помальована і у дивних прикидах. барбі, яка думає про смерть, і від цього втрачає можливість ходити на носочках і ця різноманітність барбі у фільмі дозволила мені зрозуміти: не усі ми в дитинстві любили ляльки у рожевих ідеальних прикидах, все одного хотілося помалювати волосся барбі у кольоровий і зробити їй одяг з вицвілих непотрібних шмоток хоча я порізала якось мамин золотий ланцюжок, щоб зробити барбі намисто але чи фарбувала я її фломастерами? чи шила одяг з усього? звісно така я і виросла, як ця барбі, дивна чувіха з крайнощами у вигляді золотого ланцюжка, який скріплений пластиліном на шиї, і рожевого плаття, яке змінює одежка, зшита з підручних матеріалів деякі барбі у мене і голомозими бували. і рідко з довгим волоссям (бля, згадала, шо це була одна і та сама 🥲) а чи асоцієте ви себе зі своїми барбі?
я сьогодні пішла розплести коси — отримала клоунську зачіску, яка, як здається мені, ще ніколи не пасувала так само, як будь-яка інша це вічна пастка моїх зачісок — вони (майже завжди) виглядають так, ніби я мала з ними народитися, але не виграла генетичну лотерею я би точно мала бути з рожевим/кудрявим/густим/тонким/коротким/довгим. просто з тим, шо зараз у мене на голові звісно вирядилась і не помила голову після розплетення я не просто так: ми ходили на Барбі це фільм, який допоміг мені зрозуміти хто я. я дивна барбі: помальована і у дивних прикидах. барбі, яка думає про смерть, і від цього втрачає можливість ходити на носочках і ця різноманітність барбі у фільмі дозволила мені зрозуміти: не усі ми в дитинстві любили ляльки у рожевих ідеальних прикидах, все одного хотілося помалювати волосся барбі у кольоровий і зробити їй одяг з вицвілих непотрібних шмоток хоча я порізала якось мамин золотий ланцюжок, щоб зробити барбі намисто але чи фарбувала я її фломастерами? чи шила одяг з усього? звісно така я і виросла, як ця барбі, дивна чувіха з крайнощами у вигляді золотого ланцюжка, який скріплений пластиліном на шиї, і рожевого плаття, яке змінює одежка, зшита з підручних матеріалів деякі барбі у мене і голомозими бували. і рідко з довгим волоссям (бля, згадала, шо це була одна і та сама 🥲) а чи асоцієте ви себе зі своїми барбі?
я сьогодні пішла розплести коси — отримала клоунську зачіску, яка, як здається мені, ще ніколи не пасувала так само, як будь-яка інша це вічна пастка моїх зачісок — вони (майже завжди) виглядають так, ніби я мала з ними народитися, але не виграла генетичну лотерею я би точно мала бути з рожевим/кудрявим/густим/тонким/коротким/довгим. просто з тим, шо зараз у мене на голові звісно вирядилась і не помила голову після розплетення я не просто так: ми ходили на Барбі це фільм, який допоміг мені зрозуміти хто я. я дивна барбі: помальована і у дивних прикидах. барбі, яка думає про смерть, і від цього втрачає можливість ходити на носочках і ця різноманітність барбі у фільмі дозволила мені зрозуміти: не усі ми в дитинстві любили ляльки у рожевих ідеальних прикидах, все одного хотілося помалювати волосся барбі у кольоровий і зробити їй одяг з вицвілих непотрібних шмоток хоча я порізала якось мамин золотий ланцюжок, щоб зробити барбі намисто але чи фарбувала я її фломастерами? чи шила одяг з усього? звісно така я і виросла, як ця барбі, дивна чувіха з крайнощами у вигляді золотого ланцюжка, який скріплений пластиліном на шиї, і рожевого плаття, яке змінює одежка, зшита з підручних матеріалів деякі барбі у мене і голомозими бували. і рідко з довгим волоссям (бля, згадала, шо це була одна і та сама 🥲) а чи асоцієте ви себе зі своїми барбі?
я сьогодні пішла розплести коси — отримала клоунську зачіску, яка, як здається мені, ще ніколи не пасувала так само, як будь-яка інша це вічна пастка моїх зачісок — вони (майже завжди) виглядають так, ніби я мала з ними народитися, але не виграла генетичну лотерею я би точно мала бути з рожевим/кудрявим/густим/тонким/коротким/довгим. просто з тим, шо зараз у мене на голові звісно вирядилась і не помила голову після розплетення я не просто так: ми ходили на Барбі це фільм, який допоміг мені зрозуміти хто я. я дивна барбі: помальована і у дивних прикидах. барбі, яка думає про смерть, і від цього втрачає можливість ходити на носочках і ця різноманітність барбі у фільмі дозволила мені зрозуміти: не усі ми в дитинстві любили ляльки у рожевих ідеальних прикидах, все одного хотілося помалювати волосся барбі у кольоровий і зробити їй одяг з вицвілих непотрібних шмоток хоча я порізала якось мамин золотий ланцюжок, щоб зробити барбі намисто але чи фарбувала я її фломастерами? чи шила одяг з усього? звісно така я і виросла, як ця барбі, дивна чувіха з крайнощами у вигляді золотого ланцюжка, який скріплений пластиліном на шиї, і рожевого плаття, яке змінює одежка, зшита з підручних матеріалів деякі барбі у мене і голомозими бували. і рідко з довгим волоссям (бля, згадала, шо це була одна і та сама 🥲) а чи асоцієте ви себе зі своїми барбі?
я сьогодні пішла розплести коси — отримала клоунську зачіску, яка, як здається мені, ще ніколи не пасувала так само, як будь-яка інша це вічна пастка моїх зачісок — вони (майже завжди) виглядають так, ніби я мала з ними народитися, але не виграла генетичну лотерею я би точно мала бути з рожевим/кудрявим/густим/тонким/коротким/довгим. просто з тим, шо зараз у мене на голові звісно вирядилась і не помила голову після розплетення я не просто так: ми ходили на Барбі це фільм, який допоміг мені зрозуміти хто я. я дивна барбі: помальована і у дивних прикидах. барбі, яка думає про смерть, і від цього втрачає можливість ходити на носочках і ця різноманітність барбі у фільмі дозволила мені зрозуміти: не усі ми в дитинстві любили ляльки у рожевих ідеальних прикидах, все одного хотілося помалювати волосся барбі у кольоровий і зробити їй одяг з вицвілих непотрібних шмоток хоча я порізала якось мамин золотий ланцюжок, щоб зробити барбі намисто але чи фарбувала я її фломастерами? чи шила одяг з усього? звісно така я і виросла, як ця барбі, дивна чувіха з крайнощами у вигляді золотого ланцюжка, який скріплений пластиліном на шиї, і рожевого плаття, яке змінює одежка, зшита з підручних матеріалів деякі барбі у мене і голомозими бували. і рідко з довгим волоссям (бля, згадала, шо це була одна і та сама 🥲) а чи асоцієте ви себе зі своїми барбі?
я сьогодні пішла розплести коси — отримала клоунську зачіску, яка, як здається мені, ще ніколи не пасувала так само, як будь-яка інша це вічна пастка моїх зачісок — вони (майже завжди) виглядають так, ніби я мала з ними народитися, але не виграла генетичну лотерею я би точно мала бути з рожевим/кудрявим/густим/тонким/коротким/довгим. просто з тим, шо зараз у мене на голові звісно вирядилась і не помила голову після розплетення я не просто так: ми ходили на Барбі це фільм, який допоміг мені зрозуміти хто я. я дивна барбі: помальована і у дивних прикидах. барбі, яка думає про смерть, і від цього втрачає можливість ходити на носочках і ця різноманітність барбі у фільмі дозволила мені зрозуміти: не усі ми в дитинстві любили ляльки у рожевих ідеальних прикидах, все одного хотілося помалювати волосся барбі у кольоровий і зробити їй одяг з вицвілих непотрібних шмоток хоча я порізала якось мамин золотий ланцюжок, щоб зробити барбі намисто але чи фарбувала я її фломастерами? чи шила одяг з усього? звісно така я і виросла, як ця барбі, дивна чувіха з крайнощами у вигляді золотого ланцюжка, який скріплений пластиліном на шиї, і рожевого плаття, яке змінює одежка, зшита з підручних матеріалів деякі барбі у мене і голомозими бували. і рідко з довгим волоссям (бля, згадала, шо це була одна і та сама 🥲) а чи асоцієте ви себе зі своїми барбі?
я сьогодні пішла розплести коси — отримала клоунську зачіску, яка, як здається мені, ще ніколи не пасувала так само, як будь-яка інша це вічна пастка моїх зачісок — вони (майже завжди) виглядають так, ніби я мала з ними народитися, але не виграла генетичну лотерею я би точно мала бути з рожевим/кудрявим/густим/тонким/коротким/довгим. просто з тим, шо зараз у мене на голові звісно вирядилась і не помила голову після розплетення я не просто так: ми ходили на Барбі це фільм, який допоміг мені зрозуміти хто я. я дивна барбі: помальована і у дивних прикидах. барбі, яка думає про смерть, і від цього втрачає можливість ходити на носочках і ця різноманітність барбі у фільмі дозволила мені зрозуміти: не усі ми в дитинстві любили ляльки у рожевих ідеальних прикидах, все одного хотілося помалювати волосся барбі у кольоровий і зробити їй одяг з вицвілих непотрібних шмоток хоча я порізала якось мамин золотий ланцюжок, щоб зробити барбі намисто але чи фарбувала я її фломастерами? чи шила одяг з усього? звісно така я і виросла, як ця барбі, дивна чувіха з крайнощами у вигляді золотого ланцюжка, який скріплений пластиліном на шиї, і рожевого плаття, яке змінює одежка, зшита з підручних матеріалів деякі барбі у мене і голомозими бували. і рідко з довгим волоссям (бля, згадала, шо це була одна і та сама 🥲) а чи асоцієте ви себе зі своїми барбі?
сьогодні — 1035 років від хрещення Русі і не те шоб я празнувала, але пригадала святкування 10 років тому, коли була 1025-та річниця ⠀ я знаходилась у Києві, бо вступала другий рік у карпенка-карого на російськомовний акторський курс. не вступала, на щастя ⠀ а ще я чекала на концерт на честь 1025-ї річниці хрещення Київської Русі ⠀ я не празнувала, просто хотіла почути русскі гівно-рок-гурти, які виступали прямо на хрещатику і це була центральна подія святкування ⠀ у підлітковому віці я була гівняркою, яка любить і шанує русскій рок. як арестович зараз, тільки у 14. тому була не проти почути оте все російсько-гівнярське ⠀ а зараз приготуйтесь: на святкуванні річниці хрещення Русі у центрі Києва офіційно виступали «братья карамазовьі», «аліса», «воскресение», кубанський казачій хор 🤯 і лише один український гурт — «скай». у 2013 році, за кілька місяців до Революції Гідності, скидання влади януковича, незадовго до початку російсько-української війни ⠀ російські прислужники режиму, які не мають стосунку до нашої історії, з держави, якої не існувало за часів хрещення Русі, зі сцени у центрі Києва говорили про «єдність слов’ян» ⠀ це було пропагандистське дійство, яке мало би вчергове закріпити міф про спільність наших народів, утвердити апропріацію нашої історії східним сусідом ⠀ озираючись назад, я жахаюсь, як усе це могло існувати всього 10 років тому, які, в сраку, «братья карамазовьі» і «аліса»? ⠀ та дійсність настільки химерна, що здається вигадкою чи фікцією ⠀ але той день цікавий, бо за ним зручно споглядати зміни, які відбулися як у мені, так і в нашій державі ⠀ минулого усього 10 років, а багато з нас пройшли еволюцію, якої годі було би уявити (без війни чи революції). українська нація стала настільки українською, як ніколи з часів 1991 року ⠀ і нині та далі дуже навряд якась російська хтонь, замаскована під музикантів, з’явиться у центрі Києва, щоб бувати містки між «братніми народами слов’ян» і святкувати хрещення Русі, коли на болотах ви знаєте що відбувалось 🐸 ⠀ фото біля Володимира не маю, але маю таку біля копії Кия, Щека, Хорива і Либіді від @alyona_lobanova
сьогодні — 1035 років від хрещення Русі і не те шоб я празнувала, але пригадала святкування 10 років тому, коли була 1025-та річниця ⠀ я знаходилась у Києві, бо вступала другий рік у карпенка-карого на російськомовний акторський курс. не вступала, на щастя ⠀ а ще я чекала на концерт на честь 1025-ї річниці хрещення Київської Русі ⠀ я не празнувала, просто хотіла почути русскі гівно-рок-гурти, які виступали прямо на хрещатику і це була центральна подія святкування ⠀ у підлітковому віці я була гівняркою, яка любить і шанує русскій рок. як арестович зараз, тільки у 14. тому була не проти почути оте все російсько-гівнярське ⠀ а зараз приготуйтесь: на святкуванні річниці хрещення Русі у центрі Києва офіційно виступали «братья карамазовьі», «аліса», «воскресение», кубанський казачій хор 🤯 і лише один український гурт — «скай». у 2013 році, за кілька місяців до Революції Гідності, скидання влади януковича, незадовго до початку російсько-української війни ⠀ російські прислужники режиму, які не мають стосунку до нашої історії, з держави, якої не існувало за часів хрещення Русі, зі сцени у центрі Києва говорили про «єдність слов’ян» ⠀ це було пропагандистське дійство, яке мало би вчергове закріпити міф про спільність наших народів, утвердити апропріацію нашої історії східним сусідом ⠀ озираючись назад, я жахаюсь, як усе це могло існувати всього 10 років тому, які, в сраку, «братья карамазовьі» і «аліса»? ⠀ та дійсність настільки химерна, що здається вигадкою чи фікцією ⠀ але той день цікавий, бо за ним зручно споглядати зміни, які відбулися як у мені, так і в нашій державі ⠀ минулого усього 10 років, а багато з нас пройшли еволюцію, якої годі було би уявити (без війни чи революції). українська нація стала настільки українською, як ніколи з часів 1991 року ⠀ і нині та далі дуже навряд якась російська хтонь, замаскована під музикантів, з’явиться у центрі Києва, щоб бувати містки між «братніми народами слов’ян» і святкувати хрещення Русі, коли на болотах ви знаєте що відбувалось 🐸 ⠀ фото біля Володимира не маю, але маю таку біля копії Кия, Щека, Хорива і Либіді від @alyona_lobanova
🌲🪵⛰️
🌲🪵⛰️
🌲🪵⛰️
🌲🪵⛰️
🌲🪵⛰️
🌲🪵⛰️
🌲🪵⛰️
🌲🪵⛰️
чому ніде не можна забути, що у нас в країні війна ⠀ ми сиділи в селі у карпатах у не надто велелюдній колибі, де з відвідувачів не було нікого, крім нас. а лише діти, які працюють, бо що ще робити у літні канікули ⠀ як раптом до нас підходить чоловік і каже сергію «я пообіцяв дружині, що не буду до тебе дойобуватись» і пішов. через хвилину підійшов і пояснив, шо не любить кучерявих чоловіків з довгим волоссям ⠀ ми посміялись і завели якийсь смолток. підійшла дружина цього чоловіка. вони замовили їжі і трохи наливки, сіли до нас за стіл чоловік виявився військовим — старшим сержантом, який отримав поранення під Авдіївкою і зараз на реабілітації ⠀ «знаєш, посмішка у мене така собі, бо всі зуби повилітали під час боїв за Мар‘їнку у 2015-му», каже він ⠀ хоча посмішка у нього така, що я б не помітила, шо емаль не рідна ⠀ «у мене все було, я жив у Швеції останні роки, але повернувся у березні 2022» ⠀ «я вчився у російськомовній школі, розмовляв все життя російською, але після 2014 перейшов на українську, бо не хочу, щоб мене асвабаждалі», сказав він і почав гамселити кулаком стіл ⠀ дружина його заспокоювала, поки він казав, шо українську вчив за книгою Трублаїні ⠀ його звати Вова, йому може трохи за 40, він має довгу бороду і обіцяє, що зголить її лише після перемоги, але Ніні борода не до вподоби ⠀ «ми з дружиною два роки разом, але дійсно разом були хіба що місяців шість» ⠀ Ніна, дружина, каже, що у Вови птср і з цим складно ⠀ «так дивно, я ходжу собі тут у повний зріст, і ніхто не хоче мене заїбашить. якось нудно», каже він ⠀ «отам на пагорбі я би зробив собі ахуєнну позицію, ніхто б ніколи її не захопив» ⠀ Вова був під Донецьким аеропортом, але більше уваги приділив історії про те, як йому у юності «розтовкли єбло і воно було як квашена слива» на змаганнях з рукопашного бою ⠀ особливу увагу він приділив Ніні, яку знає з дитинства. кілька років тому вони знову зустрілись і відтоді разом ⠀ «бо якщо ти дійсно чогось хочеш — ти це здобудеш», сказав Вова ⠀ ми живемо за 500 метрів від місця зустрічі, але вони наполягли, щоб нас підвезти. дружина веде авто, Вова каже «як добре, що я до вас доїбався» і дійсно добре
