Mariya Efrosinina Instagram – 600 днів лютого. Домінуюча емоція кожного з цих днів- злість. Так, це говорю я, жінка, яка займається тим, щоб українки тримали свій ментальний стан здоровим. Але ж,власне, визнання того, що ти лютуєш – і є спасінням. Бо як інакше пояснити собі, чого перестала сміятися? Звідки зʼявляються сили не опускати руки в своїй праці? Чому зараз обрала країну, а не материнство? Як мозок працює в прискореному режимі без вихідних і не здається? І та підступаюча депресія.. як же вона ніяковіє перед нею, цією новою за своєю густиною… злістю.. Картинки з побажаннями ворогу в моїй голові жахливі. Я себе такою не знала. Я не могла уявити, що можу такого бажати людям. Але й не уявляла, що існують нелюди. Всі фази пройдено: страх, очікування «за три тижні кінець», розірване назавжди серце від перших кадрів Бучі, лють, тривога, надія на «переможний рік», апатія, прийняття… І злість трансформувалася в щоденне питання собі «а що особисто ти зробила сьогодні, щоб прискорити перемогу?» Злість змусила цінувати те, що здавалося раніше побутовою рутиною. Бо дуже хочеться смакувати миттєву радість, не пропускати тепер жодної ноти.. Злість, як детокс ненависті зі своїх клітин – щоб не перетворитися на ту нечисть із плавленими рабством мізками.. Злість, як сталева броня, щоб не впускати в себе розпач. Щоб перестати оцінювати дії тих демонів, а навчитися ставитися до них як до сміття, яке стоїть в вітальні твоєї оселі та смердить. І потребує лише, щоб його скоріше викинули на смітник …