Actor Taras Tsymbaliuk HD Instagram Photos and Wallpapers March 2024

МИ НЕ МАЄМО ПРАВА ЗАБУВАТИ ПРО УКРАЇНЦІВ, ЩО ПЕРЕБУВАЮТЬ У ПОЛОНІ ! #freeazovstaldefenders

«Основний інстинкт» святкує свій перший ювілей – нашій виставі виповнився рік … За цей проміжок часу ми зіграли 50 вистав у десятках міст України і не тільки… адже починався сезон з показу у Празі ! Наша команда мрії планує і надалі тішити вас, даруючи незабутні емоції , і «залишати те безцінне бажання ЖИТИ І ЛЮБИТИ, попри все!» – це, до речі, найпопулярніший відгук наших глядачів! Хто ще не встиг побувати на столичному показі «Інстинку», матиме таку змогу сьогодні ввечері! Отже : Київ, 10 березня, 18:00, Булинок офіцерів (Посилання на квитки у сторіс, або у шапці профілю) Актори : @natalka_denisenko @salivanchuk.anna @taras.tsymbaliuk @artemy_yehorov @tonya_actress @aslanov_timur_ Продюсер вистави : @actoroleiinyk Режисер : @cineworker Директор : @krokharoman Команда помічників : @27dimazol27 @ura.grin @ollya.sun Фотограф : @eugene_vorontsov Далі – слідкуйте за анонсами! До речі, хто був на «Основному інстинкті»? Поділіться емоціями у коментарях 👇🏻

«Основний інстинкт» святкує свій перший ювілей – нашій виставі виповнився рік … За цей проміжок часу ми зіграли 50 вистав у десятках міст України і не тільки… адже починався сезон з показу у Празі ! Наша команда мрії планує і надалі тішити вас, даруючи незабутні емоції , і «залишати те безцінне бажання ЖИТИ І ЛЮБИТИ, попри все!» – це, до речі, найпопулярніший відгук наших глядачів! Хто ще не встиг побувати на столичному показі «Інстинку», матиме таку змогу сьогодні ввечері! Отже : Київ, 10 березня, 18:00, Булинок офіцерів (Посилання на квитки у сторіс, або у шапці профілю) Актори : @natalka_denisenko @salivanchuk.anna @taras.tsymbaliuk @artemy_yehorov @tonya_actress @aslanov_timur_ Продюсер вистави : @actoroleiinyk Режисер : @cineworker Директор : @krokharoman Команда помічників : @27dimazol27 @ura.grin @ollya.sun Фотограф : @eugene_vorontsov Далі – слідкуйте за анонсами! До речі, хто був на «Основному інстинкті»? Поділіться емоціями у коментарях 👇🏻

«Основний інстинкт» святкує свій перший ювілей – нашій виставі виповнився рік … За цей проміжок часу ми зіграли 50 вистав у десятках міст України і не тільки… адже починався сезон з показу у Празі ! Наша команда мрії планує і надалі тішити вас, даруючи незабутні емоції , і «залишати те безцінне бажання ЖИТИ І ЛЮБИТИ, попри все!» – це, до речі, найпопулярніший відгук наших глядачів! Хто ще не встиг побувати на столичному показі «Інстинку», матиме таку змогу сьогодні ввечері! Отже : Київ, 10 березня, 18:00, Булинок офіцерів (Посилання на квитки у сторіс, або у шапці профілю) Актори : @natalka_denisenko @salivanchuk.anna @taras.tsymbaliuk @artemy_yehorov @tonya_actress @aslanov_timur_ Продюсер вистави : @actoroleiinyk Режисер : @cineworker Директор : @krokharoman Команда помічників : @27dimazol27 @ura.grin @ollya.sun Фотограф : @eugene_vorontsov Далі – слідкуйте за анонсами! До речі, хто був на «Основному інстинкті»? Поділіться емоціями у коментарях 👇🏻

ну що, друзі, ви вже чекаєте другий сезон? Бо він скоро буде!

У мене була чудова Бабуся Люба… Ніколи не зайвим буде підкреслити, що у онуків з бабусями та дідусями – особливий звʼязок! Якось він так подвійно щирий і окутаний особливою, безмірною любовʼю.. – я не став виключенням… Один з синонімів до слова «дитинство» – «безтурботність»… Але, якщо вникати, чому так складається, то одразу повстануть могутні постаті, котрі цю безтурботність для нас створили – батьки, бабусі та дідусі… і низький їм уклін! Бо, друзі, вони за це платять, перманентно жертвучи своїми інтересами… Я без усіляких перебільшень себе іноді ненавиджу за ситуацію, де міцно завинив, і буду це в собі носити все життя… Впевнений, щось подібне є у кожного : думка, котра, знаєте, час від часу ніби тарган крізь щілини пробирається у твою голову… роками… ти можеш про це згадати на вечірці, в кадрі… та будь-де… В маленьких містах місця, де тусується народ, як правило, можна перелічити на пальцях однієї руки… Для вокзальского району Корсуня був, власне, вокзал… То було культовим місцем і для моєї Бабусі, котра після 80 років почала мати відчутні проблеми з ходьбою. Вже не згадаю її діагноз, але ближче до свого заходу сонця, більшість часу вона проводила у горизонталі… Хоча, разом з тим, це їй ще кілька років не заважало розпитувати у нас, як там справи на вокзалі, що там чути… Році у 14му мені прийшла в голову думка : тре купити Бабусі інвалідний візок, щоб можна було її возити на вокзальну площу! Ото, думаю, буде їй радість… Бурхливе студенство? Особисте життя? Безкінечний столичний рух? – я тоді, памʼятаю, шукав тисячі відмазок, щоб якось виправдати свій пройоб… нєа, нічого органічно не вкладалося на шальки терезів, щоб якось це урівноважити… Нічогісінько… В 15 році нашої Бабусі не стало. Я так і не купив той довбаний візок, бо для цього діла, як виявилося, я був «сильно зайнятий»… Це один з найнеприємніших моментів мого життя, коли я відчутно збагнув, що я геть невірно розставив пріоритети… Бабуся, вибач… Люди, найкраща життєва мораль чи висновок формується на власному досвіді. Гортайте іноді сторінки прожитого, хоча б по діагоналі… Бо там завжди буде від чого відштовхуватися…

У мене була чудова Бабуся Люба… Ніколи не зайвим буде підкреслити, що у онуків з бабусями та дідусями – особливий звʼязок! Якось він так подвійно щирий і окутаний особливою, безмірною любовʼю.. – я не став виключенням… Один з синонімів до слова «дитинство» – «безтурботність»… Але, якщо вникати, чому так складається, то одразу повстануть могутні постаті, котрі цю безтурботність для нас створили – батьки, бабусі та дідусі… і низький їм уклін! Бо, друзі, вони за це платять, перманентно жертвучи своїми інтересами… Я без усіляких перебільшень себе іноді ненавиджу за ситуацію, де міцно завинив, і буду це в собі носити все життя… Впевнений, щось подібне є у кожного : думка, котра, знаєте, час від часу ніби тарган крізь щілини пробирається у твою голову… роками… ти можеш про це згадати на вечірці, в кадрі… та будь-де… В маленьких містах місця, де тусується народ, як правило, можна перелічити на пальцях однієї руки… Для вокзальского району Корсуня був, власне, вокзал… То було культовим місцем і для моєї Бабусі, котра після 80 років почала мати відчутні проблеми з ходьбою. Вже не згадаю її діагноз, але ближче до свого заходу сонця, більшість часу вона проводила у горизонталі… Хоча, разом з тим, це їй ще кілька років не заважало розпитувати у нас, як там справи на вокзалі, що там чути… Році у 14му мені прийшла в голову думка : тре купити Бабусі інвалідний візок, щоб можна було її возити на вокзальну площу! Ото, думаю, буде їй радість… Бурхливе студенство? Особисте життя? Безкінечний столичний рух? – я тоді, памʼятаю, шукав тисячі відмазок, щоб якось виправдати свій пройоб… нєа, нічого органічно не вкладалося на шальки терезів, щоб якось це урівноважити… Нічогісінько… В 15 році нашої Бабусі не стало. Я так і не купив той довбаний візок, бо для цього діла, як виявилося, я був «сильно зайнятий»… Це один з найнеприємніших моментів мого життя, коли я відчутно збагнув, що я геть невірно розставив пріоритети… Бабуся, вибач… Люди, найкраща життєва мораль чи висновок формується на власному досвіді. Гортайте іноді сторінки прожитого, хоча б по діагоналі… Бо там завжди буде від чого відштовхуватися…

По-перше, обожнюю, коли Татусь дзвонить! Фотка – доказ, що 70 йому тільки у документах. А всередині сидить пацан, котрий рвучко, з жагою обожнює життя. Коли ріс, Тато з усіх сторін презентував мені українську літературу. Живучи, ще не зустрічав людей, котрі знають предмет глибше ніж він : величезний шмат життя був покладений на тисячі книг, сотні наукових робіт та досліджень, котрі практично щодня продовжуються. Пізніше, коли я вже міг якісь речі бачити серйозніше, знайомився більш предметно з нашими класиками. Так от : мене просто трощив, наприклад, талант новеліста – Стефаника.. Ще тоді, памʼятаю, читаючи його «Новину» у мене піджак загорявся від могутнього уміння автора показати читачеві одразу корінь… буквально кількома реченнями зачепити… Стус… Да, у якісь його певні вірші доводилось вчитуватись десятки разів, аби відчути той глибочезний зміст… Леся Українка, Франко, Біблія українського народу – «Кобзар», Маланюк, Ліна Костенко, Симоненко і тд… Але, разом з тим усім, завше питав у Тата, типу : «Чому наша література, переважно, така депресивно-трагічна?» Сотні талановитих оспівувань реально наводять смуток… навіть в паралель з ексклюзивною подачею… Відповідь Тата була схожою на думку геніального Стуса : «Поет – це людина. Насамперед… Якби краще жилось, я б віршів не пиcав, а робив би коло землі…» Якби краще жилося… Шо ж вкладати в свою творчість чим надихатись, як ця вовча історія стільки разів поверталась до українців копчиком та вкарбовувалась геть не на нашу користь… Формуючись в період Коліївщини, голодомору, репресій, чергових розстріляних відроджень і, на превеликий жаль можна вести перелік знатно далі…, наші письменники описували і фіксували те, що бачили з вікна … Тому, в якийсь певний момент, я усвідомив , що трагічна історія стала невід’ємною складовою творчості великих українських письменників. А як, будучи в адекваті, не лишити відгук після того всього? Мистецтво завжди крокувало в ногу з історією… Так завжди і скрізь було і буде. Єдине, шкода, що концентрація трагедії продовжує бути надлишком на нашій землі…

По-перше, обожнюю, коли Татусь дзвонить! Фотка – доказ, що 70 йому тільки у документах. А всередині сидить пацан, котрий рвучко, з жагою обожнює життя. Коли ріс, Тато з усіх сторін презентував мені українську літературу. Живучи, ще не зустрічав людей, котрі знають предмет глибше ніж він : величезний шмат життя був покладений на тисячі книг, сотні наукових робіт та досліджень, котрі практично щодня продовжуються. Пізніше, коли я вже міг якісь речі бачити серйозніше, знайомився більш предметно з нашими класиками. Так от : мене просто трощив, наприклад, талант новеліста – Стефаника.. Ще тоді, памʼятаю, читаючи його «Новину» у мене піджак загорявся від могутнього уміння автора показати читачеві одразу корінь… буквально кількома реченнями зачепити… Стус… Да, у якісь його певні вірші доводилось вчитуватись десятки разів, аби відчути той глибочезний зміст… Леся Українка, Франко, Біблія українського народу – «Кобзар», Маланюк, Ліна Костенко, Симоненко і тд… Але, разом з тим усім, завше питав у Тата, типу : «Чому наша література, переважно, така депресивно-трагічна?» Сотні талановитих оспівувань реально наводять смуток… навіть в паралель з ексклюзивною подачею… Відповідь Тата була схожою на думку геніального Стуса : «Поет – це людина. Насамперед… Якби краще жилось, я б віршів не пиcав, а робив би коло землі…» Якби краще жилося… Шо ж вкладати в свою творчість чим надихатись, як ця вовча історія стільки разів поверталась до українців копчиком та вкарбовувалась геть не на нашу користь… Формуючись в період Коліївщини, голодомору, репресій, чергових розстріляних відроджень і, на превеликий жаль можна вести перелік знатно далі…, наші письменники описували і фіксували те, що бачили з вікна … Тому, в якийсь певний момент, я усвідомив , що трагічна історія стала невід’ємною складовою творчості великих українських письменників. А як, будучи в адекваті, не лишити відгук після того всього? Мистецтво завжди крокувало в ногу з історією… Так завжди і скрізь було і буде. Єдине, шкода, що концентрація трагедії продовжує бути надлишком на нашій землі…

«Чи то неволя та недоля…» Шевченко – Геній людства!

Нинішній час виводить все на поверхню! Наприклад, нарешті відпускаємо людям фрази, що роблять нас собою! Спішимо жити, бо завтра може не бути… Цінності – стали на своє законне місце… Батьки вчили мене любові до життя та поваги до людей, субординувати стосунки зі старшим поколінням, наприклад… І так воно, в якійсь мірі, і було. Не скажу, що я відступив від цього орієнтиру… – ні. Але раніше я ставився до людей дуже добре, а зараз – взаємно. Є найліпший вчитель : нас вчить життя. Хошнехош, воно плине. Тобі вирішувати лиш… – чи робити висновки… Життя показує з усіх сторін свою глибину. Його дійсно варто поважати! Бо ніколи не знаєш, що буде завтра і яка концентрація кльових моментів далі тебе супроводить! Ще, з віком усвідомлюєш ключову річ : життя – це люди, це конкретно ти! Ти – унікальний представник людства! Такого раніше не було і ніколи не зʼявиться знову! Геніальний Гете казав : «у природі всі сторінки потрібні». Згубити свою унікальність вам з легкістю допоможе бездумний прошарок соціуму. Той, що в першу чергу не цінує і не розкриває себе… тому з радістю буде намагатись і вас тягнути у ту прірву. Саме для того варто тримати поруч лиш близьких по духу. Тих, кого надихаєте ви, і які надихають вас. В якийсь момент я чітко усвідомив, що ми по-різному трактуємо слово «прозріння» ! Думаю, це, – наприклад, коли ми нарешті перестаємо в людині бачити те, чого в ній ніколи не було… Бути собою – іноді місцями, погана репутація. Знаєте, чому ? З кожним прожитим роком, все більш відчуваю наступне : погана репутація – це, коли ти, здебільшого, не живеш так, як хочеться іншим. Але якщо ти ловиш себе щасливим в моменті… – це дорогого вартує. І є доказом, що варто ввімкнути сканер і глянути, хто порадіє за тебе тут і зараз! І ще, не думаю, що варто чіплятись за людей, що вкрай рідко «дають» шось тепле та приємне… Зламаний годинник теж пару разів на добу вам вірно підкаже час… але ж не певен, що цього достатньо… Мені, наприклад, точно ні… Бува, прошу у себе пробачення… в першу чергу за те, що купу часу пішло на ілюзії… їх тре лишати у двадцятирічному віці… звісно, не завше виходить… Бережіть і поважайте себе! – то фундамент!