Я не пам’ятаю, як записувала ті відеозвернення в перші дні вторгнення, які ви досі мені згадуєте.
Пам’ятаю лише свій стан та думки тоді: «якщо все, що я вмію – це говорити, доторкатися до свідомості, пробивати в суть.. тож коли, як не зараз, застосувати все це – треба докричатися до людей, які в змозі вийти мільйонами на вулиці та зупинити диявола!»
Тоді я ще вірила, що вони – люди. Помилилася.
Люди – це Українці.
В одну мить 24 лютого о четвертій ранку ми всі перестали ділитися на своїх та чужих і відчули себе єдиним організмом. З першого вибуху і до сьогодні ми обʼєднані лише однією ціллю – ніколи, ні в якому разі, не допустити навіть в думках, що ворог пануватиме на нашій землі. Всім болем, що він завдає нам протягом двох років, він лише обʼєднує нас в бажанні захищати нашу відокремленість та свободу. На щоденну нову «рану» кожного міста та селища ми знаходимо відповідь у вигляді єднання для зборів і допомоги.
НАЙГІРШЕ ВИЯВИЛО В НАС НАЙКРАЩЕ..
Я не пам’ятаю, як записувала ті відеозвернення в перші дні вторгнення, які ви досі мені згадуєте.
Пам’ятаю лише свій стан та думки тоді: «якщо все, що я вмію – це говорити, доторкатися до свідомості, пробивати в суть.. тож коли, як не зараз, застосувати все це – треба докричатися до людей, які в змозі вийти мільйонами на вулиці та зупинити диявола!»
Тоді я ще вірила, що вони – люди. Помилилася.
Люди – це Українці.
В одну мить 24 лютого о четвертій ранку ми всі перестали ділитися на своїх та чужих і відчули себе єдиним організмом. З першого вибуху і до сьогодні ми обʼєднані лише однією ціллю – ніколи, ні в якому разі, не допустити навіть в думках, що ворог пануватиме на нашій землі. Всім болем, що він завдає нам протягом двох років, він лише обʼєднує нас в бажанні захищати нашу відокремленість та свободу. На щоденну нову «рану» кожного міста та селища ми знаходимо відповідь у вигляді єднання для зборів і допомоги.
НАЙГІРШЕ ВИЯВИЛО В НАС НАЙКРАЩЕ..
Я не пам’ятаю, як записувала ті відеозвернення в перші дні вторгнення, які ви досі мені згадуєте.
Пам’ятаю лише свій стан та думки тоді: «якщо все, що я вмію – це говорити, доторкатися до свідомості, пробивати в суть.. тож коли, як не зараз, застосувати все це – треба докричатися до людей, які в змозі вийти мільйонами на вулиці та зупинити диявола!»
Тоді я ще вірила, що вони – люди. Помилилася.
Люди – це Українці.
В одну мить 24 лютого о четвертій ранку ми всі перестали ділитися на своїх та чужих і відчули себе єдиним організмом. З першого вибуху і до сьогодні ми обʼєднані лише однією ціллю – ніколи, ні в якому разі, не допустити навіть в думках, що ворог пануватиме на нашій землі. Всім болем, що він завдає нам протягом двох років, він лише обʼєднує нас в бажанні захищати нашу відокремленість та свободу. На щоденну нову «рану» кожного міста та селища ми знаходимо відповідь у вигляді єднання для зборів і допомоги.
НАЙГІРШЕ ВИЯВИЛО В НАС НАЙКРАЩЕ..
Я не пам’ятаю, як записувала ті відеозвернення в перші дні вторгнення, які ви досі мені згадуєте.
Пам’ятаю лише свій стан та думки тоді: «якщо все, що я вмію – це говорити, доторкатися до свідомості, пробивати в суть.. тож коли, як не зараз, застосувати все це – треба докричатися до людей, які в змозі вийти мільйонами на вулиці та зупинити диявола!»
Тоді я ще вірила, що вони – люди. Помилилася.
Люди – це Українці.
В одну мить 24 лютого о четвертій ранку ми всі перестали ділитися на своїх та чужих і відчули себе єдиним організмом. З першого вибуху і до сьогодні ми обʼєднані лише однією ціллю – ніколи, ні в якому разі, не допустити навіть в думках, що ворог пануватиме на нашій землі. Всім болем, що він завдає нам протягом двох років, він лише обʼєднує нас в бажанні захищати нашу відокремленість та свободу. На щоденну нову «рану» кожного міста та селища ми знаходимо відповідь у вигляді єднання для зборів і допомоги.
НАЙГІРШЕ ВИЯВИЛО В НАС НАЙКРАЩЕ..
Я не пам’ятаю, як записувала ті відеозвернення в перші дні вторгнення, які ви досі мені згадуєте.
Пам’ятаю лише свій стан та думки тоді: «якщо все, що я вмію – це говорити, доторкатися до свідомості, пробивати в суть.. тож коли, як не зараз, застосувати все це – треба докричатися до людей, які в змозі вийти мільйонами на вулиці та зупинити диявола!»
Тоді я ще вірила, що вони – люди. Помилилася.
Люди – це Українці.
В одну мить 24 лютого о четвертій ранку ми всі перестали ділитися на своїх та чужих і відчули себе єдиним організмом. З першого вибуху і до сьогодні ми обʼєднані лише однією ціллю – ніколи, ні в якому разі, не допустити навіть в думках, що ворог пануватиме на нашій землі. Всім болем, що він завдає нам протягом двох років, він лише обʼєднує нас в бажанні захищати нашу відокремленість та свободу. На щоденну нову «рану» кожного міста та селища ми знаходимо відповідь у вигляді єднання для зборів і допомоги.
НАЙГІРШЕ ВИЯВИЛО В НАС НАЙКРАЩЕ..
Я саме з тих людей, для кого війна почалася у 2014 році.. Тоді я втратила свій Крим.
Піддані тоді вже божеволіючого диктатора прийшли, окупували й забрали його.
Забрали мій дім та мій фізичний звʼязок з містом Керч, де я народилася та провела дитинство та юність.
Через мої дописи, виступи та публічні висловлювання проти анексії Криму ворог одразу вніс мене в списки. Ще тоді вніс в свої довбані списки. Тож я не була на своїй Батьківщини понад десять років.
Найболючішим було в тому памʼятному 2014 році не мати змоги поїхати на поховання моїх бабусі та дідуся, яки пішли з життя один за одним через кілька місяців після окупації ..
Найнестерпніше -це не мати змоги провідувати могилу мого батька, куди щорічно з 2000 року ми приїздили покласти квіти.
Сьогодні, 26 лютого, десята річниця Дня кримського спротиву російській окупації.
І все, що всередині мене залишається незмінним – це велика мрія поїхати додому, до мого Українського Криму.
Я саме з тих людей, для кого війна почалася у 2014 році.. Тоді я втратила свій Крим.
Піддані тоді вже божеволіючого диктатора прийшли, окупували й забрали його.
Забрали мій дім та мій фізичний звʼязок з містом Керч, де я народилася та провела дитинство та юність.
Через мої дописи, виступи та публічні висловлювання проти анексії Криму ворог одразу вніс мене в списки. Ще тоді вніс в свої довбані списки. Тож я не була на своїй Батьківщини понад десять років.
Найболючішим було в тому памʼятному 2014 році не мати змоги поїхати на поховання моїх бабусі та дідуся, яки пішли з життя один за одним через кілька місяців після окупації ..
Найнестерпніше -це не мати змоги провідувати могилу мого батька, куди щорічно з 2000 року ми приїздили покласти квіти.
Сьогодні, 26 лютого, десята річниця Дня кримського спротиву російській окупації.
І все, що всередині мене залишається незмінним – це велика мрія поїхати додому, до мого Українського Криму.
Душать спогади про вечір 23.02.2022:
обіцяна на 16-те лютого війна не почалася, паніка нарешті відступила, ми закінчили знімати новий сезон «Ліги Сміху» десь о 22:00, наржалися, як коні. Пішли після концерту з друзями до нас на келих, розлили вино, нарізали сир..
за столом почалася типова для останніх двох тижнів дискусія в стилі «ну ви шо, головою вдарилися? які танки в Києві, заспокойтесь- це брєд, ну припиніть вже паніку»…
І раптом мене чомусь прошибає думка, що завтра, як висплюсь, мабуть все таки зберу всі наші документи до купи…і ліхтарик якійсь пошукаю.. кажуть, має бути..хоча нєнєнє, ну шо за брєд знов лізе в голову…
Зараз пишу цей текст за тим самим столом – з тих пір велика кампанія за ним більше не збиралась.
І мені дуже погано. До нудоти. До гіркоти.
Від усвідомлення того, що від жінки з того вечора в мені сьогодні майже нічого не залишилося…
А що зараз відчуваєте ви ? Kyiv, Ukraine
Душать спогади про вечір 23.02.2022:
обіцяна на 16-те лютого війна не почалася, паніка нарешті відступила, ми закінчили знімати новий сезон «Ліги Сміху» десь о 22:00, наржалися, як коні. Пішли після концерту з друзями до нас на келих, розлили вино, нарізали сир..
за столом почалася типова для останніх двох тижнів дискусія в стилі «ну ви шо, головою вдарилися? які танки в Києві, заспокойтесь- це брєд, ну припиніть вже паніку»…
І раптом мене чомусь прошибає думка, що завтра, як висплюсь, мабуть все таки зберу всі наші документи до купи…і ліхтарик якійсь пошукаю.. кажуть, має бути..хоча нєнєнє, ну шо за брєд знов лізе в голову…
Зараз пишу цей текст за тим самим столом – з тих пір велика кампанія за ним більше не збиралась.
І мені дуже погано. До нудоти. До гіркоти.
Від усвідомлення того, що від жінки з того вечора в мені сьогодні майже нічого не залишилося…
А що зараз відчуваєте ви ? Kyiv, Ukraine
Особисто я сьогодні не чекаю на малюнок від сина чи на букет від чоловіка. Для мене цей день вже багато років не про святкування взагалі. Це привід в котре згадати, який складний і тернистий шлях подолали жінки світу, щоб ми мали доступ до базових прав людини. Могли навчатися, голосувати, працювати на колись “виключно чоловічих” посадах, претендувати на гідну оплату праці…
Рівність і повага – це не про неголені пахви, а про можливості вибирати, якою ти хочеш бути. Обирати і бути нею.
Вибираєш ходити на підборах – ходи, вибираєш керувати заводом – керуй, вибираєш бути матір’ю – будь, вибираєш не народжувати – не народжуй, вибираєш захищати свою країну на війні – захищай.
Ключ до всього – ТИ.
Сьогодні я не тільки розмірковую, а ще й багато чого планую. Мені одного дня замало, щоб це все здійснити.
Тому оголошую цей березень – Березнем Жінок!
І присвячую його вам. Протягом всього місяця ми будемо обговорювати з вами важливе. Збиратимемо на допомогу жінкам, які нас захищають.
І навіть зустрінемося з вами …Скоро про все розкажу.
А поки, Дівчата, дорослі й ні.. кожна з вас, підійдіть до дзеркала подивіться на себе, побачте там себе- красиву, нестримну, вільну… і усміхніться.
Я захоплююся вами!
В українському соціумі завжди має бути місце діалогу. Ми по-різному проживали і проживаємо це життя, маємо різний досвід та погляди. Але ворог у нас — спільний — рос/я.
Тому вперше в історії українські срачі будуть працювати на нашу спільну перемогу 😁
Якщо зберемо 1 мільйон гривень на реабілітацію поранених бійців 3 штурмової бригади в Авдіївці, покажемо вам, чим закінчилась наша дискусія.
Так що донатьте, і у всіх своїх суперечках та коментарях в інтернеті не забувайте, хто наш справжній ворог.
Картка для донатів:
5375411216561279
Активне посилання на банку — в сториз та в шапці профілю.
@azovsangels ❤️🩹
Друзі!
Другий епізод Відвал ніг вже в YouTube!
В цьому випуску ми, Олександр Терен та Маша Єфросиніна, перевіряли на безбарʼєрність Львів!
Подорож була вражаючою, подекуди дуже незручною, подекуди сповнена неочікуваних приємностей. Було по-різному, чесно скажемо. Шокового і скандального контенту вистачає. Але! Найголовніше, що ми зустріли людей яким небайдужа тема безбарʼєрності. І головне, що ми побачили – що це питання вже рушає з мертвої точки.
Сподіваємось на позитивні зміни спільними діями!
Дякуємо команді та партнерам проєкту.
Часу на контент особливо не було, але траплялися дзеркала📸
#myweek Kyiv, Ukraine
Часу на контент особливо не було, але траплялися дзеркала📸
#myweek Kyiv, Ukraine
Часу на контент особливо не було, але траплялися дзеркала📸
#myweek Kyiv, Ukraine
Часу на контент особливо не було, але траплялися дзеркала📸
#myweek Kyiv, Ukraine
Часу на контент особливо не було, але траплялися дзеркала📸
#myweek Kyiv, Ukraine
Часу на контент особливо не було, але траплялися дзеркала📸
#myweek Kyiv, Ukraine
Цілий день сьогодні ловлю свої думки, щоб сформувати з них допис про той страшний розстріл «Небесної сотні»..
Думається і про те, що він став провісником жахливої війни. І про те, що саме в цей період ворог забрав мою Батьківщину… Мій Крим
Але пам’ятаю лише, як Тимур кричить в слухавку «Відійди від вікон! Ти маєш зберегти дитину!»..
Я на третьому місяці вагітності Олександром..
20 лютого 2022 я, як і щороку в цю дату, пішла на Алею Небесної сотні, покласти квіти та віддати памʼять загиблим героям ..
і звернула увагу, що в повітрі якась незвично дзвінка тиша.
Я навіть зняла сторіз і сказала щось типу «не вірю я в ті чутки про війну, так спокійно все навколо»…
Слів бракую, щоб передати мою вдячність тим, хто боровся й бореться за вільну Україну! Алея Героїв Небесної Сотні
Вчора завершили зйомки проєкту про неймовірних українців. Це саме та програма, про яку хочеться сказати «на часі» .
Вона показує, що, незважаючи на всі лиха, які переживає зараз наш народ, люди знаходять в собі сили, щоб підтримувати вогонь життя: мами, попри обстріли, водять дітей на гуртки співу та гімнастики, військові співають побратимам на службі, ветерани з ампутаціями знаходять в собі сили опановувати спорт або танці.
Ми в майбутньому- це те, як ми приймаємо виклик зараз!
І герої проєкту «Україна Неймовірних Людей» тому доказ!
А ще – потужна НАДІЯ!
Вам точно це треба бачити! Премʼєра скоро на @tet_tv
Я ж під час зйомок надихнулася виступами, побачила друзів і познайомилася з цікавими людьми.
Але й багато цінного залишиться за кадром, як, наприклад, мої залаштункові розмови з ветеранами з ампутаціями: про те, як важливо сьогодні зберігати силу духу, як важливо жити, творити, надихати одне одного, напрацьовувати саме український соціальний капітал, який так сильно відрізняє нас від аморальності та ницості ворога ..
Треба повертати віру в завтрашній день. Треба це робити щодня. Без втоми.
Новий сезон «Екзамену» розпочинаємо із інтервʼю з @soloviyka
По моїх відчуттях на зйомках – це були емоційні горки!
Багато проговорено, багато чого відкрито:
❗️Чому Христина п’ять років не розмовляла з власним продюсером Святославом Вакарчуком?
❗️Як склався її образ німфетки, і чи цей образ – тільки сценічний?
❗️Хто став ініціатором їх стосунків з Сергієм Жаданом?
❗️Чому Христина не хоче йти на Нацвідбір «Євробачення»?
❗️Як Христина пережила конфлікт із церквою після виходу кліпу на пісню «Серце»?
❗️Чому вона молилася 36 разів на день і як перестала вірити в бога?
Випуск на каналі. Посилання в профілі!
Я абсолютно офіційно заявляю, студенти- моя слабкість!
Вони дають мені стільки важливої інформації для роздумів: їхні питання, вимоги до себе та оточуючих, запити до життя- це так цікаво..
Незважаючи на те, що в них вкрали хвалені «безтурботні студентські роки», і на те, що немає дня без переривання пар на тривогу, їх цікавить, як знайти своє місце в житті, як пройти через випробування, вибудувати здорові стосунки з партнерами та як вміти надихатися на повну!
Після таких зустрічей я наповнена вірою в краще!
**І в укритті, і в актовій залі з вами було дуже круто, дякую @knute_official
Моя віддушина та настрій – новий сезон зйомок «Екзамену» розпочато🙌🏻
Напишіть, кого вам цікаво було б послухати?
Я обіцяла вам розказати детально про кожен напрям роботи @masha.foundation
Розпочну з «Незламної Мами»- проєкту, з яким «Фонд Маша» встав на шлях допомоги жінкам та дітям максимально ураженим війною.
На сьогодні через табори «Незламна Мама» пройшли понад 3000 осіб.
Він є наймасштабнішим проєктом, який реабілітує жінок та дітей оффлайн абсолютно безкоштовно.
Тому є й найдорожчим серед всіх наших напрямів. Дякуючи донорам, ми маємо змогу продовжувати нашу справу, але й вас просимо долучатися.
Ментальне здоров’я жінок та дітей Украіни- це стан, в якому перебуватиме наша країна в майбутньому.
Про це треба думати зараз!
Долучайтесь!