Actress Photos Actress Dasha Astafieva HD Photos and Wallpapers May 2024 By GethuCinema Admin May 23, 2024 Related Posts Actress Dasha Astafieva HD Photos and Wallpapers May 2024 Actress Dasha Astafieva HD Photos and Wallpapers May 2024 Actress Dasha Astafieva HD Photos and Wallpapers March 2024 Actress Dasha Astafieva HD Photos and Wallpapers February 2024 Actress Dasha Astafieva HD Photos and Wallpapers January 2024 Share This Post FacebookTwitterPinterestWhatsAppReddItTelegram Ось вам суботні думки: Як же багато ми складаємо на своє кладовище амбіцій. Думаю, у кожного є старі мрії, тихенько сховані якомога далі в темну шухлядку з написом «Не сталося». Ми ховаємо їх від себе та світу, бо бажання не реалізувалися через батьків, суспільство, особисту невпевненість, життєву драму або елементарну лінь. Комусь хотілося стати акторкою, але вона все життя чула від рідних, що з такими щиколотками зірками не стають і треба менше їсти. Як тут повірити в себе, якщо тебе дражнять найближчі? Комусь навіяли слабкість і залежність від сили рідних: «У які такі ландони-паріжі ти збираєшся їхати вчитися? Згинеш же без мамки. Залишайся в Збаражі…». А комусь просто не стало сил боротися проти стереотипів чи самокопання. Тисячі розгублених душ тягнуть за собою потаємне нездійснене. І воно тисне. Здається, що твоє життя — велика помилка, адже насправді тобі судилося бігати коридорами NASA, кіностудії «Paramount Pictures» чи корпоративної штаб-квартири Apple Inc (потрібне підкреслити) та дурити всім голову своїми капризами. А ти тут — у черзі по рибну котлетку за знижкою. Знаю, про що кажу: мене доволі часто муляло це відчуття ніяковості — як сорока в сливах. Але здається, що за кожну свою мрію ми несемо відповідальність, як за дитину. Внутрішню дитину. Викинути її чи забути, як частину себе, неможливо. Тому, якщо кортіло, але не вистачило на неї ресурсу в ранньому віці, слід повернутися до неї пізніше. Немає нічого ганебного в нових захопленнях «не в 16». Ба більше — проактивні диваки викликають захват. Історії про дідуганів і бабусь, які шукають себе у 70 , завжди збирають якісь крейзі охоплення, бо це насправді тиха сподіванка кожного, що він теж так зможе. Життя — це не те, ким ви стали на цей час. Це те, до чого ви невпинно рухаєтеся. Зичу кожному наснаги колись заглянути на своє кладовище амбіцій, плюнути та голосно вилаятися: «Та якого біса?! Я спробую, чом би й ні?». рухаєтеся. PS: бляха, між деякими фото відстань десятиріччя😅 Ось вам суботні думки: Як же багато ми складаємо на своє кладовище амбіцій. Думаю, у кожного є старі мрії, тихенько сховані якомога далі в темну шухлядку з написом «Не сталося». Ми ховаємо їх від себе та світу, бо бажання не реалізувалися через батьків, суспільство, особисту невпевненість, життєву драму або елементарну лінь. Комусь хотілося стати акторкою, але вона все життя чула від рідних, що з такими щиколотками зірками не стають і треба менше їсти. Як тут повірити в себе, якщо тебе дражнять найближчі? Комусь навіяли слабкість і залежність від сили рідних: «У які такі ландони-паріжі ти збираєшся їхати вчитися? Згинеш же без мамки. Залишайся в Збаражі…». А комусь просто не стало сил боротися проти стереотипів чи самокопання. Тисячі розгублених душ тягнуть за собою потаємне нездійснене. І воно тисне. Здається, що твоє життя — велика помилка, адже насправді тобі судилося бігати коридорами NASA, кіностудії «Paramount Pictures» чи корпоративної штаб-квартири Apple Inc (потрібне підкреслити) та дурити всім голову своїми капризами. А ти тут — у черзі по рибну котлетку за знижкою. Знаю, про що кажу: мене доволі часто муляло це відчуття ніяковості — як сорока в сливах. Але здається, що за кожну свою мрію ми несемо відповідальність, як за дитину. Внутрішню дитину. Викинути її чи забути, як частину себе, неможливо. Тому, якщо кортіло, але не вистачило на неї ресурсу в ранньому віці, слід повернутися до неї пізніше. Немає нічого ганебного в нових захопленнях «не в 16». Ба більше — проактивні диваки викликають захват. Історії про дідуганів і бабусь, які шукають себе у 70 , завжди збирають якісь крейзі охоплення, бо це насправді тиха сподіванка кожного, що він теж так зможе. Життя — це не те, ким ви стали на цей час. Це те, до чого ви невпинно рухаєтеся. Зичу кожному наснаги колись заглянути на своє кладовище амбіцій, плюнути та голосно вилаятися: «Та якого біса?! Я спробую, чом би й ні?». рухаєтеся. PS: бляха, між деякими фото відстань десятиріччя😅 Ось вам суботні думки: Як же багато ми складаємо на своє кладовище амбіцій. Думаю, у кожного є старі мрії, тихенько сховані якомога далі в темну шухлядку з написом «Не сталося». Ми ховаємо їх від себе та світу, бо бажання не реалізувалися через батьків, суспільство, особисту невпевненість, життєву драму або елементарну лінь. Комусь хотілося стати акторкою, але вона все життя чула від рідних, що з такими щиколотками зірками не стають і треба менше їсти. Як тут повірити в себе, якщо тебе дражнять найближчі? Комусь навіяли слабкість і залежність від сили рідних: «У які такі ландони-паріжі ти збираєшся їхати вчитися? Згинеш же без мамки. Залишайся в Збаражі…». А комусь просто не стало сил боротися проти стереотипів чи самокопання. Тисячі розгублених душ тягнуть за собою потаємне нездійснене. І воно тисне. Здається, що твоє життя — велика помилка, адже насправді тобі судилося бігати коридорами NASA, кіностудії «Paramount Pictures» чи корпоративної штаб-квартири Apple Inc (потрібне підкреслити) та дурити всім голову своїми капризами. А ти тут — у черзі по рибну котлетку за знижкою. Знаю, про що кажу: мене доволі часто муляло це відчуття ніяковості — як сорока в сливах. Але здається, що за кожну свою мрію ми несемо відповідальність, як за дитину. Внутрішню дитину. Викинути її чи забути, як частину себе, неможливо. Тому, якщо кортіло, але не вистачило на неї ресурсу в ранньому віці, слід повернутися до неї пізніше. Немає нічого ганебного в нових захопленнях «не в 16». Ба більше — проактивні диваки викликають захват. Історії про дідуганів і бабусь, які шукають себе у 70 , завжди збирають якісь крейзі охоплення, бо це насправді тиха сподіванка кожного, що він теж так зможе. Життя — це не те, ким ви стали на цей час. Це те, до чого ви невпинно рухаєтеся. Зичу кожному наснаги колись заглянути на своє кладовище амбіцій, плюнути та голосно вилаятися: «Та якого біса?! Я спробую, чом би й ні?». рухаєтеся. PS: бляха, між деякими фото відстань десятиріччя😅 Ось вам суботні думки: Як же багато ми складаємо на своє кладовище амбіцій. Думаю, у кожного є старі мрії, тихенько сховані якомога далі в темну шухлядку з написом «Не сталося». Ми ховаємо їх від себе та світу, бо бажання не реалізувалися через батьків, суспільство, особисту невпевненість, життєву драму або елементарну лінь. Комусь хотілося стати акторкою, але вона все життя чула від рідних, що з такими щиколотками зірками не стають і треба менше їсти. Як тут повірити в себе, якщо тебе дражнять найближчі? Комусь навіяли слабкість і залежність від сили рідних: «У які такі ландони-паріжі ти збираєшся їхати вчитися? Згинеш же без мамки. Залишайся в Збаражі…». А комусь просто не стало сил боротися проти стереотипів чи самокопання. Тисячі розгублених душ тягнуть за собою потаємне нездійснене. І воно тисне. Здається, що твоє життя — велика помилка, адже насправді тобі судилося бігати коридорами NASA, кіностудії «Paramount Pictures» чи корпоративної штаб-квартири Apple Inc (потрібне підкреслити) та дурити всім голову своїми капризами. А ти тут — у черзі по рибну котлетку за знижкою. Знаю, про що кажу: мене доволі часто муляло це відчуття ніяковості — як сорока в сливах. Але здається, що за кожну свою мрію ми несемо відповідальність, як за дитину. Внутрішню дитину. Викинути її чи забути, як частину себе, неможливо. Тому, якщо кортіло, але не вистачило на неї ресурсу в ранньому віці, слід повернутися до неї пізніше. Немає нічого ганебного в нових захопленнях «не в 16». Ба більше — проактивні диваки викликають захват. Історії про дідуганів і бабусь, які шукають себе у 70 , завжди збирають якісь крейзі охоплення, бо це насправді тиха сподіванка кожного, що він теж так зможе. Життя — це не те, ким ви стали на цей час. Це те, до чого ви невпинно рухаєтеся. Зичу кожному наснаги колись заглянути на своє кладовище амбіцій, плюнути та голосно вилаятися: «Та якого біса?! Я спробую, чом би й ні?». рухаєтеся. PS: бляха, між деякими фото відстань десятиріччя😅 Ось вам суботні думки: Як же багато ми складаємо на своє кладовище амбіцій. Думаю, у кожного є старі мрії, тихенько сховані якомога далі в темну шухлядку з написом «Не сталося». Ми ховаємо їх від себе та світу, бо бажання не реалізувалися через батьків, суспільство, особисту невпевненість, життєву драму або елементарну лінь. Комусь хотілося стати акторкою, але вона все життя чула від рідних, що з такими щиколотками зірками не стають і треба менше їсти. Як тут повірити в себе, якщо тебе дражнять найближчі? Комусь навіяли слабкість і залежність від сили рідних: «У які такі ландони-паріжі ти збираєшся їхати вчитися? Згинеш же без мамки. Залишайся в Збаражі…». А комусь просто не стало сил боротися проти стереотипів чи самокопання. Тисячі розгублених душ тягнуть за собою потаємне нездійснене. І воно тисне. Здається, що твоє життя — велика помилка, адже насправді тобі судилося бігати коридорами NASA, кіностудії «Paramount Pictures» чи корпоративної штаб-квартири Apple Inc (потрібне підкреслити) та дурити всім голову своїми капризами. А ти тут — у черзі по рибну котлетку за знижкою. Знаю, про що кажу: мене доволі часто муляло це відчуття ніяковості — як сорока в сливах. Але здається, що за кожну свою мрію ми несемо відповідальність, як за дитину. Внутрішню дитину. Викинути її чи забути, як частину себе, неможливо. Тому, якщо кортіло, але не вистачило на неї ресурсу в ранньому віці, слід повернутися до неї пізніше. Немає нічого ганебного в нових захопленнях «не в 16». Ба більше — проактивні диваки викликають захват. Історії про дідуганів і бабусь, які шукають себе у 70 , завжди збирають якісь крейзі охоплення, бо це насправді тиха сподіванка кожного, що він теж так зможе. Життя — це не те, ким ви стали на цей час. Це те, до чого ви невпинно рухаєтеся. Зичу кожному наснаги колись заглянути на своє кладовище амбіцій, плюнути та голосно вилаятися: «Та якого біса?! Я спробую, чом би й ні?». рухаєтеся. PS: бляха, між деякими фото відстань десятиріччя😅 Ось вам суботні думки: Як же багато ми складаємо на своє кладовище амбіцій. Думаю, у кожного є старі мрії, тихенько сховані якомога далі в темну шухлядку з написом «Не сталося». Ми ховаємо їх від себе та світу, бо бажання не реалізувалися через батьків, суспільство, особисту невпевненість, життєву драму або елементарну лінь. Комусь хотілося стати акторкою, але вона все життя чула від рідних, що з такими щиколотками зірками не стають і треба менше їсти. Як тут повірити в себе, якщо тебе дражнять найближчі? Комусь навіяли слабкість і залежність від сили рідних: «У які такі ландони-паріжі ти збираєшся їхати вчитися? Згинеш же без мамки. Залишайся в Збаражі…». А комусь просто не стало сил боротися проти стереотипів чи самокопання. Тисячі розгублених душ тягнуть за собою потаємне нездійснене. І воно тисне. Здається, що твоє життя — велика помилка, адже насправді тобі судилося бігати коридорами NASA, кіностудії «Paramount Pictures» чи корпоративної штаб-квартири Apple Inc (потрібне підкреслити) та дурити всім голову своїми капризами. А ти тут — у черзі по рибну котлетку за знижкою. Знаю, про що кажу: мене доволі часто муляло це відчуття ніяковості — як сорока в сливах. Але здається, що за кожну свою мрію ми несемо відповідальність, як за дитину. Внутрішню дитину. Викинути її чи забути, як частину себе, неможливо. Тому, якщо кортіло, але не вистачило на неї ресурсу в ранньому віці, слід повернутися до неї пізніше. Немає нічого ганебного в нових захопленнях «не в 16». Ба більше — проактивні диваки викликають захват. Історії про дідуганів і бабусь, які шукають себе у 70 , завжди збирають якісь крейзі охоплення, бо це насправді тиха сподіванка кожного, що він теж так зможе. Життя — це не те, ким ви стали на цей час. Це те, до чого ви невпинно рухаєтеся. Зичу кожному наснаги колись заглянути на своє кладовище амбіцій, плюнути та голосно вилаятися: «Та якого біса?! Я спробую, чом би й ні?». рухаєтеся. PS: бляха, між деякими фото відстань десятиріччя😅 Ось вам суботні думки: Як же багато ми складаємо на своє кладовище амбіцій. Думаю, у кожного є старі мрії, тихенько сховані якомога далі в темну шухлядку з написом «Не сталося». Ми ховаємо їх від себе та світу, бо бажання не реалізувалися через батьків, суспільство, особисту невпевненість, життєву драму або елементарну лінь. Комусь хотілося стати акторкою, але вона все життя чула від рідних, що з такими щиколотками зірками не стають і треба менше їсти. Як тут повірити в себе, якщо тебе дражнять найближчі? Комусь навіяли слабкість і залежність від сили рідних: «У які такі ландони-паріжі ти збираєшся їхати вчитися? Згинеш же без мамки. Залишайся в Збаражі…». А комусь просто не стало сил боротися проти стереотипів чи самокопання. Тисячі розгублених душ тягнуть за собою потаємне нездійснене. І воно тисне. Здається, що твоє життя — велика помилка, адже насправді тобі судилося бігати коридорами NASA, кіностудії «Paramount Pictures» чи корпоративної штаб-квартири Apple Inc (потрібне підкреслити) та дурити всім голову своїми капризами. А ти тут — у черзі по рибну котлетку за знижкою. Знаю, про що кажу: мене доволі часто муляло це відчуття ніяковості — як сорока в сливах. Але здається, що за кожну свою мрію ми несемо відповідальність, як за дитину. Внутрішню дитину. Викинути її чи забути, як частину себе, неможливо. Тому, якщо кортіло, але не вистачило на неї ресурсу в ранньому віці, слід повернутися до неї пізніше. Немає нічого ганебного в нових захопленнях «не в 16». Ба більше — проактивні диваки викликають захват. Історії про дідуганів і бабусь, які шукають себе у 70 , завжди збирають якісь крейзі охоплення, бо це насправді тиха сподіванка кожного, що він теж так зможе. Життя — це не те, ким ви стали на цей час. Це те, до чого ви невпинно рухаєтеся. Зичу кожному наснаги колись заглянути на своє кладовище амбіцій, плюнути та голосно вилаятися: «Та якого біса?! Я спробую, чом би й ні?». рухаєтеся. PS: бляха, між деякими фото відстань десятиріччя😅 • Сподобалась думка, ділюся. Японія: 50 000 японців переступили столітній рубіж! А через 15 років столітніх довгожителів в Японії буде більше мільйона чоловік. Чому? Таких досягнень за тривалістю життя і якості життя немає більше ні в одній країні світу. Хтось висловить припущення, що секрет їхнього довголіття в тому, що вони їдять сиру рибу і водорості. І не матиме рації. Є в світі багато країн, особливо розташованих на берегах теплих океанів, де місцеві жителі з ранку і до ночі їдять морепродукти, фрукти і овочі, а живуть в два рази менше. Секрет довголіття полягає в тому, що японці єдиний народ на Землі, який при спілкуванні намагається не зіпсувати настрій свого співрозмовника. Більш позитивною країни знайти в світі неможливо. Тому ми бачимо справжнє економічне диво, у них немає землі, їм ніде сіяти рис і будувати міста, у них абсолютно відсутні природні багатства. Але при цьому вони найбагатша нація на світі. Середня зарплата японця – три з половиною тисячі доларів. Чому я вам розповідаю про ці дивовижні досягнення? Справа в тому, що секрет успіху цілої країни полягає в тому, що японці одними з перших навчилися контролювати свої думки. Розуміючи прекрасно, що негативні думки вбивають не тільки настрій співрозмовника, але і його здоров’я, і його майбутнє. Вони взяли і викинули зі своєї мови слово «ні». Це було зроблено природним чином, тому що кожен з них в школі, вдома, на роботі, контролює свої думки і не дає негативних думок зіпсувати життя і майбутнє іншим людям. На жаль, в більшості країн люди не розуміють, що думки – це насіння, з яких виросте їхнє майбутнє, майбутнє їхніх дітей, майбутнє їх фірми, майбутнє їхньої країни. Бережіть один одного, кохайте і будьте коханими. • Сподобалась думка, ділюся. Японія: 50 000 японців переступили столітній рубіж! А через 15 років столітніх довгожителів в Японії буде більше мільйона чоловік. Чому? Таких досягнень за тривалістю життя і якості життя немає більше ні в одній країні світу. Хтось висловить припущення, що секрет їхнього довголіття в тому, що вони їдять сиру рибу і водорості. І не матиме рації. Є в світі багато країн, особливо розташованих на берегах теплих океанів, де місцеві жителі з ранку і до ночі їдять морепродукти, фрукти і овочі, а живуть в два рази менше. Секрет довголіття полягає в тому, що японці єдиний народ на Землі, який при спілкуванні намагається не зіпсувати настрій свого співрозмовника. Більш позитивною країни знайти в світі неможливо. Тому ми бачимо справжнє економічне диво, у них немає землі, їм ніде сіяти рис і будувати міста, у них абсолютно відсутні природні багатства. Але при цьому вони найбагатша нація на світі. Середня зарплата японця – три з половиною тисячі доларів. Чому я вам розповідаю про ці дивовижні досягнення? Справа в тому, що секрет успіху цілої країни полягає в тому, що японці одними з перших навчилися контролювати свої думки. Розуміючи прекрасно, що негативні думки вбивають не тільки настрій співрозмовника, але і його здоров’я, і його майбутнє. Вони взяли і викинули зі своєї мови слово «ні». Це було зроблено природним чином, тому що кожен з них в школі, вдома, на роботі, контролює свої думки і не дає негативних думок зіпсувати життя і майбутнє іншим людям. На жаль, в більшості країн люди не розуміють, що думки – це насіння, з яких виросте їхнє майбутнє, майбутнє їхніх дітей, майбутнє їх фірми, майбутнє їхньої країни. Бережіть один одного, кохайте і будьте коханими. • Сподобалась думка, ділюся. Японія: 50 000 японців переступили столітній рубіж! А через 15 років столітніх довгожителів в Японії буде більше мільйона чоловік. Чому? Таких досягнень за тривалістю життя і якості життя немає більше ні в одній країні світу. Хтось висловить припущення, що секрет їхнього довголіття в тому, що вони їдять сиру рибу і водорості. І не матиме рації. Є в світі багато країн, особливо розташованих на берегах теплих океанів, де місцеві жителі з ранку і до ночі їдять морепродукти, фрукти і овочі, а живуть в два рази менше. Секрет довголіття полягає в тому, що японці єдиний народ на Землі, який при спілкуванні намагається не зіпсувати настрій свого співрозмовника. Більш позитивною країни знайти в світі неможливо. Тому ми бачимо справжнє економічне диво, у них немає землі, їм ніде сіяти рис і будувати міста, у них абсолютно відсутні природні багатства. Але при цьому вони найбагатша нація на світі. Середня зарплата японця – три з половиною тисячі доларів. Чому я вам розповідаю про ці дивовижні досягнення? Справа в тому, що секрет успіху цілої країни полягає в тому, що японці одними з перших навчилися контролювати свої думки. Розуміючи прекрасно, що негативні думки вбивають не тільки настрій співрозмовника, але і його здоров’я, і його майбутнє. Вони взяли і викинули зі своєї мови слово «ні». Це було зроблено природним чином, тому що кожен з них в школі, вдома, на роботі, контролює свої думки і не дає негативних думок зіпсувати життя і майбутнє іншим людям. На жаль, в більшості країн люди не розуміють, що думки – це насіння, з яких виросте їхнє майбутнє, майбутнє їхніх дітей, майбутнє їх фірми, майбутнє їхньої країни. Бережіть один одного, кохайте і будьте коханими. • Сподобалась думка, ділюся. Японія: 50 000 японців переступили столітній рубіж! А через 15 років столітніх довгожителів в Японії буде більше мільйона чоловік. Чому? Таких досягнень за тривалістю життя і якості життя немає більше ні в одній країні світу. Хтось висловить припущення, що секрет їхнього довголіття в тому, що вони їдять сиру рибу і водорості. І не матиме рації. Є в світі багато країн, особливо розташованих на берегах теплих океанів, де місцеві жителі з ранку і до ночі їдять морепродукти, фрукти і овочі, а живуть в два рази менше. Секрет довголіття полягає в тому, що японці єдиний народ на Землі, який при спілкуванні намагається не зіпсувати настрій свого співрозмовника. Більш позитивною країни знайти в світі неможливо. Тому ми бачимо справжнє економічне диво, у них немає землі, їм ніде сіяти рис і будувати міста, у них абсолютно відсутні природні багатства. Але при цьому вони найбагатша нація на світі. Середня зарплата японця – три з половиною тисячі доларів. Чому я вам розповідаю про ці дивовижні досягнення? Справа в тому, що секрет успіху цілої країни полягає в тому, що японці одними з перших навчилися контролювати свої думки. Розуміючи прекрасно, що негативні думки вбивають не тільки настрій співрозмовника, але і його здоров’я, і його майбутнє. Вони взяли і викинули зі своєї мови слово «ні». Це було зроблено природним чином, тому що кожен з них в школі, вдома, на роботі, контролює свої думки і не дає негативних думок зіпсувати життя і майбутнє іншим людям. На жаль, в більшості країн люди не розуміють, що думки – це насіння, з яких виросте їхнє майбутнє, майбутнє їхніх дітей, майбутнє їх фірми, майбутнє їхньої країни. Бережіть один одного, кохайте і будьте коханими. • Сподобалась думка, ділюся. Японія: 50 000 японців переступили столітній рубіж! А через 15 років столітніх довгожителів в Японії буде більше мільйона чоловік. Чому? Таких досягнень за тривалістю життя і якості життя немає більше ні в одній країні світу. Хтось висловить припущення, що секрет їхнього довголіття в тому, що вони їдять сиру рибу і водорості. І не матиме рації. Є в світі багато країн, особливо розташованих на берегах теплих океанів, де місцеві жителі з ранку і до ночі їдять морепродукти, фрукти і овочі, а живуть в два рази менше. Секрет довголіття полягає в тому, що японці єдиний народ на Землі, який при спілкуванні намагається не зіпсувати настрій свого співрозмовника. Більш позитивною країни знайти в світі неможливо. Тому ми бачимо справжнє економічне диво, у них немає землі, їм ніде сіяти рис і будувати міста, у них абсолютно відсутні природні багатства. Але при цьому вони найбагатша нація на світі. Середня зарплата японця – три з половиною тисячі доларів. Чому я вам розповідаю про ці дивовижні досягнення? Справа в тому, що секрет успіху цілої країни полягає в тому, що японці одними з перших навчилися контролювати свої думки. Розуміючи прекрасно, що негативні думки вбивають не тільки настрій співрозмовника, але і його здоров’я, і його майбутнє. Вони взяли і викинули зі своєї мови слово «ні». Це було зроблено природним чином, тому що кожен з них в школі, вдома, на роботі, контролює свої думки і не дає негативних думок зіпсувати життя і майбутнє іншим людям. На жаль, в більшості країн люди не розуміють, що думки – це насіння, з яких виросте їхнє майбутнє, майбутнє їхніх дітей, майбутнє їх фірми, майбутнє їхньої країни. Бережіть один одного, кохайте і будьте коханими. • Сподобалась думка, ділюся. Японія: 50 000 японців переступили столітній рубіж! А через 15 років столітніх довгожителів в Японії буде більше мільйона чоловік. Чому? Таких досягнень за тривалістю життя і якості життя немає більше ні в одній країні світу. Хтось висловить припущення, що секрет їхнього довголіття в тому, що вони їдять сиру рибу і водорості. І не матиме рації. Є в світі багато країн, особливо розташованих на берегах теплих океанів, де місцеві жителі з ранку і до ночі їдять морепродукти, фрукти і овочі, а живуть в два рази менше. Секрет довголіття полягає в тому, що японці єдиний народ на Землі, який при спілкуванні намагається не зіпсувати настрій свого співрозмовника. Більш позитивною країни знайти в світі неможливо. Тому ми бачимо справжнє економічне диво, у них немає землі, їм ніде сіяти рис і будувати міста, у них абсолютно відсутні природні багатства. Але при цьому вони найбагатша нація на світі. Середня зарплата японця – три з половиною тисячі доларів. Чому я вам розповідаю про ці дивовижні досягнення? Справа в тому, що секрет успіху цілої країни полягає в тому, що японці одними з перших навчилися контролювати свої думки. Розуміючи прекрасно, що негативні думки вбивають не тільки настрій співрозмовника, але і його здоров’я, і його майбутнє. Вони взяли і викинули зі своєї мови слово «ні». Це було зроблено природним чином, тому що кожен з них в школі, вдома, на роботі, контролює свої думки і не дає негативних думок зіпсувати життя і майбутнє іншим людям. На жаль, в більшості країн люди не розуміють, що думки – це насіння, з яких виросте їхнє майбутнє, майбутнє їхніх дітей, майбутнє їх фірми, майбутнє їхньої країни. Бережіть один одного, кохайте і будьте коханими. Березневі рандоми🐽 Березневі рандоми🐽 Став 💔якщо закохався як я… Став 🙆🏻♀️ якщо заїб@вся як я.. Став 💄якщо в темі😂😂😂 Став ✅ якщо знаєш, кого сьогодні покажу на ютубканалі #ТакіСтрави Першому вгадавшому, дарую підписку на рік в @underbooks_app 👌🏻 От бувають ж заклопотані дні, коли на все не вистачає рук і… грошей. Подарунки купи, податки заплати, за оренду студії віддай, гонорари всім відправ – відкриваєш гаманець, а там: “Куку, моя маленька. Що треба? Йди працюй”. Неодноразово у таких ситуаціях мене рятував @pumb.ua Просто навіть знаходячись у магазині я можу тицьнути на застосунок ПУМБ Online та відкрити кредитку, аби вистачило грошей на всі негайні “треба” і “хочу”. Процес займає хвилину, і на моєму рахунку вже гроші, якими я можу користуватися на вигідних умовах до двох місяців. Усі щасливі – і вовк ситий, і коза ціла. Зручно і вигідно. Максимальна сума кредиту – до 200 000 грн. Пільговий період – до 62 дні, відсоткова ставка – 2,99% на місяць після закінчення пільгового періоду. Реальна річна відсоткова ставка – до 42,36%. Максимальний строк кредиту – до 12 місяців з автопролонгацією на такий самий термін. Ліцензія: АТ «ПУМБ». Банківська ліцензія НБУ № 8 від 06.10.2011 р. Державна реєстрація № 73 від 23.12.1991 р. #ad Захоплююсь нашими захисниками🩶 Єва Тур #тижденьпоезії2024 TagsDasha Astafieva Previous articleActress Kimberley Chen HD Photos and Wallpapers May 2024Next articleActress Robin Roberts HD Photos and Wallpapers May 2024