Dasha Astafieva Instagram – Краса і гниди Згадала нещодавно історію зі свого дитинства, яка круто демонструє, що щастя от узагалі не в красі, а в компанії та відчуттях. Це крик. Розповідаю. У дитинстві я доволі сильно хворіла, у мене були серйозні проблеми зі шкірою, і це відлякувало однолітків. Мене не любили. Дражнили «коростою», не приймали в компанії. Ви знаєте, підлітки можуть бути жорстокими. Єдиною втіхою був дитячий табір, до якого я щороку їздила зі своєю ліпшою подружкою, бодай не єдиною, хто мене розумів і підтримував.У таборі збиралися нові люди, для яких я була просто Дашою, а не «коростою» чи «тараканом». Я там дихала, могла бути ким завгодно.З самого початку вересня завжди відкладала гроші на пригоди в «Смєнє» у с.Марʼянське, аби нічого не зірвалося. Просто-таки мріяла про наступний заїзд, настільки було класно. Червень. Дочекалися! Накупили жувачок, гумових чірвяків, медодічупс і всілякої фігні на зміну. І за 5 днів до виїзду моя подружка починає шариться (по секрету) під’їздами зі своїм новим поганим хлопцем і чіпляє від нього воші. Катастрофа. Усі п’ять днів я те лише й роблю, що вичісую їй паразитів, вибираю гнид, звичайно, як результат — нічого не виводжу, а лише чіпляю їх собі. Ми приїжджаємо в табір і нам кажуть, що ділов не буде. Ніхто нас із вошами не прийме, не треба давати хабаря шоколадкою, дівчата. «Шуруйте додому, стрижіться, заливайтеся гасом і тоді повертайтеся». Звичайно, ми так і зробили. Пропустити табір було страшним сном, ніхто не сперечався. Через декілька днів картина олією: з автобуса виходять дві майже лисі акробатки в однакових ластикових лосинах зі спортивними сумками й торбами із цукерками — Болек і Льолек, жіноча версія. Страшні, але щасливі до всирачки. *Продовження в слайді